Цветы Франции

Ежегодно здесь проводятся мероприятия, посвященные разнообразным цветам. Так, например, первый майский день отдан ландышам, которые так любят французы. Они верят, что эти цветы символизируют не только приход весны, но и счастье и радость, поэтому в этот день все улицы окутаны ароматом белых колокольчиков, а каждый горожанин возвращается домой с небольшим букетом.

Или цветы, ставшие символом Франции – лилии – изображённые на множестве гербов и знамёнах королей. Одурманивающие своим запахом белые цветы, женихам, по традиции, принято преподносить в качестве подарка своим возлюбленным.

В частности, беспредельные лавандовые поля, с которыми у многих людей ассоциируется сама Франция. Большое количество туристов приезжает сюда, чтобы насладиться тонким, успокаивающим запахом лаванды, а также посетить Лавандовый музей, и по-настоящему расслабиться, вдыхая аромат во время экскурсии по плантациям.

При создании превосходнейших духов используют ценное сырьё – масло ирисов. В альпийской деревне Гурдон цветет множество этих растений. Эфирное масло ирисов чем-то напоминает запах таких цветов, как фиалки, что привносит в конечный продукт древесный и цветочный оттенок, делая аромат более стойким.

Парфюмерия Франции

Несомненно, французы являются утончёнными ценителями разнообразных ароматов. Каждый флакон французских духов можно сравнить со своего рода картиной, в отдельные детали которой нужно внимательно вглядываться. Все ароматы Франции раскрываются на коже нежно и постепенно, как мазки пастели на холсте. Тот или иной флакон таит в себе три отдельные ноты, раскрыть грань которых предстоит только после нанесения на кожу. Самые верхние ноты являются и самыми лёгкими, они позволяют представить общий образ аромата, и почувствовать их можно уже спустя 5-10 минут. Затем в силу вступают средние ноты, состоящие, в основном, из цветочных ароматов. Они образуют сердце парфюма и хорошо слышать их возможно 3-4 часа. Наконец, базовые ноты – они раскрывают душу духов и определяют их стойкость. Только ощутив все три эти ноты, можно понять, какие эмоции хотел передать человек, создавший аромат.

Именно данная страна, с XVI века и до настоящего времени, остаётся главным местом создания душистой продукции. Так, в Париже расположен самый известный в мире парфюмерии музей «Фрагонар». По своей значимости он стоит рядом с такими потрясающими творениями, как Версаль и Лувр. Вход в этот великолепный дом парфюмерии бесплатный, как и дегустация ароматов. В этом месте можно значительно обогатить свои знания о самой истории создания духов, узнать, о том, какие духи предпочитают мировые звёзды, или о людях, которые способны различать сотни запахов, и обучении таких людей, а также приобрести настоящие французские ароматы Fragonard. Все посетители могут не только выбрать парфюм по своему вкусу из нескольких десятков, но и приобрести мыло или туалетную воду.

Безусловно, прекрасный флакон с ароматной композицией, возможно приобрести не только во Франции, и всё же, ни для кого не секрет, что лучшие бренды находятся именно здесь. Только для такого известного дома парфюмерии, как Chanel, на фермах Прованса из года в год цветут тонны майской розы и жасмина.

Французам не свойственно экономить на таких вещах, как цветы и парфюмерия. Важно заметить, что тема таких подарков неисчерпаема, так как те или иные цветы, как и духи, имеют своё особое значение. Так, например, букет из гладиолусов означает свидание, а количество цветов в этом букете – его час. Что же касаемо ароматов, то духи здесь можно дарить только особенно близким людям: мужу или жене.

Таким образом, говоря о Франции, нельзя не отметить мелькающие перед глазами яркие картины улиц, тут и там заполненных цветами. Нельзя не почувствовать витающее в воздухе многообразие ароматов. Это действительно та страна, где можно взглянуть на мир цветов и парфюмерии во всей его полноте.

Сегодня только поэты изредка вспоминают древнее имя галлов.
С определенного исторического момента страна Франция начала набирать все более ощутимый политический вес в Европе. Ее королевский двор стал считаться эталоном, владение ее языком считалось признаком хорошего тона у дворян всего мира, да и вообще, Францию стали считать цивилизационным шаблоном всей Европы.
Самым ощутимым следом, который оставила Франция в Европе, стала так называемая, французская кухня. Такое широкое ее распространение стало возможным благодаря французским поварам, которых модно было приглашать не только в королевские дома, но и просто в богатые семьи Европы. Франция едина в своих пищевых пристрастиях только в глазах иностранцев, внутри же страны такого понятия не существует и в стране царит волшебное разнообразие кухонь разных регионов страны. Каждая кухня гордится своим происхождением и никогда не согласится стать безликой составляющей общего понятия французской кухни.

Казалось бы, вот пример истинно демократичной страны, но эта свобода касается исключительно вопросов кухни. Централизация, господствующая во Франции, поистине всеобъемлюща. Ни одно мало мальски значительное событие не проходит мимо внимания Парижа и без его участия. Ходит поговорка, что президент знает, о чем пишет пятиклассник в своем сочинении. Успех в любом начинании, начиная с политики и заканчивая искусством, ничего не значит, если его не подтвердила столица. А Париж – город своеобразный, со своим видением многих вопросов, чему в истории немало примеров. Такова Франция, страна единая и предельно организованная.
Где проявляется истинная демократичность страны, так это в языковом вопросе. Далеко не вся Франция говорит по-французски. Многие французские департаменты пользуются своим языком, но единственным государственным языком Франции, который должны знать все – французский.

Французы уже давно утратили черты типичного галла, высокого русого человека с серыми глазами. Французы, как народ, претерпели значительные изменения в своем генофонде, особенно, в последнее время. Ее население состоит из великого множества народов и народностей, обретших свой дом во Франции, и никакого отношения к галлам не имеющее. Официально, все они проживают в Республике Франция, во главе которой стоит Президент, имеющий самые широкие полномочия по управлению страной площадью 551,6 тысячи кв.км и населением порядка 58 миллионов человек. Денежная единица — франк, состоящий из ста сантимов. Вопрос, какой город является столицей Республики Франция, давно уже стал риторическим.

Ницца популярный город на Лазурном берегу. Его назвали так в честь греческой богини победительницы Ники. Свою популярность этот город приобрел еще во времена, когда у власти стояла викторианская власть, здесь отдыхали высокопоставленные чины и аристократы. На сегодняшний день, несмотря на то, что он в нем не так много дорогих отелей и мест для развлечений, регион считается элитным среди богатейших людей мира. В Ницце расположен крупнейший аэропорт, а также скоростной поезд, который за считаны минуты доставит туриста прямо в Париж. Здесь есть большое количество отелей от эконом, до элит класса.

Популярные места Ниццы

1. Несмотря на то, что город стал более современным, здесь сохранились старинные улицы и дома, покрытые черепицей красного цвета. Приятно пройтись по узким и извилистым улочкам, где практически на каждом шагу можно увидеть небольшие лавочки, магазины и рестораны, где туриста вкусно накормят и посоветуют приобрести интересные подарки для своих близких.
2. Рынок Cours Saltya популярен среди путешественников тем, что здесь продают овощи, фрукты и цветы, сорванные прямо с грядки. Он расположен на побережье и окружен небольшими, одинакового размера сооружениями. Несколько веков назад они предназначались для склада, где хранили вой улов рыбаки. А теперь в этих зданиях открыты мини ресторанчики.
3. Одной из самых посещаемых улиц считается Набережная, которую еще называют Английской. С каждой стороны улицы расположены пляжи из гальки. Выход с нее приведет прямиком в бухту. На Английской Набережной построены дорогие кафе и отели, музей Массена и виллы, построенные в средневековье.
4. На востоке Ниццы находиться ресторан, где готовят необычный суп с морепродуктами, который носит название «буйабес».
5. На холме «Шато», расположенного в северной части города есть древнее кладбище. Оно самое крупное во Франции. Также здесь можно пройти не торопясь по зеленым улочкам, и насладиться горячей и вкусной пццей.
6. Еще одним местом, который завораживает взгляды является Парк Альберта Первого. Здесь большое количество зеленых насаждений, необыкновенно красивых и экзотических растений, высоких пальм.
7. Ницца – это город французского государства, где собранно наибольшее число музеев, галерей и других памятников древней архитектуры, в отличие от других регионов.
8. Не стоит забывать и о пляжах этой местности. Практически все они покрыты галькой, но есть немного с песчаным берегом.

   Ницца – это уникальное место, где прекрасно сочетается древняя история и культура с современной архитектурой и развлечениями.

 Прованс

Первым стоит назвать замок Тараскон, потому что он не только пользуется популярностью у туристов, но и выглядит нетипично для стандартного королевского замка. Строение похоже на симбиоз дворца и крепости, и помимо дома для королевской четы, оно когда-то выполняло функции тюрьмы. Тем не менее внутренняя роскошь мало кого сможет оставить равнодушным, ведь там можно встретить великолепные гобелены, богатые залы и красивые часовни. А также, с этого замка открывается красивый вид на города Бокэр, Тараскон, Арль и Рону.

Ещё нельзя не упомянуть знаменитый замок Систерон, который ещё называют «Воротами Прованса», так как он разделяет северный и южный Прованс. Замок пережил много войн, и в нём останавливался сам Наполеон Бонапарт. Строение окружают мощные скалы, из-за которых у каждого посетителя захватывает дух. Так что, посетив музей замка, также можно задуматься о скалолазании.

Центр

Именно по замку Блуа можно точно понять, как жил королевский двор Франции в эпоху Ренессанса. В нём проживало семь королей и десять королев, и они знали толк в роскоши, ведь на примере замка Блуа реконструировали все остальные замки Франции. В нём часто проводили яркие и торжественные пиршества, а его биография оставила яркий след в истории всей Европы.

Замок Ланже сменил множество владельцев. Он становился прибежищем для бандитов, какое-то время был стратегически важным строением, и его стены повидали не одну свадьбу представителей королевских кровей. Теперь замок находится в ведении Института Франции, и каждый желающий может посетить его и побывать там на экскурсии.

Верхняя Нормандия

Замок Дьепп скорее больше напоминает крепость. И не спроста, ведь когда-то он выполнял роль охранного сооружения. Сейчас же здесь находится музей, ориентирующийся на морскую тематику. Поэтому там можно посмотреть множество картин, посвящённых видам Нормандии. И ещё в замке представлены различные работы, сделанные из слоновой кости: украшения, статуэтки, табакерки и многое другое.

Одним из ярких представителей норманнского искусства возведения крепостей является замок Шато-Гайар. К сожалению, к сегодняшнему дню от него остались только руины, но тем не менее даже они смогут впечатлить любого. Ведь с этим замком связано много великих имён, например, Ричард Львиное Сердце или Генрих IV, из-за которого строение снесли. Сейчас там можно воспользоваться услугами гида и узнать всю интригующую историю этого замка. А если повезёт, то и посмотреть костюмированное представление реставраторов.

Однако не стоит ограничиваться лишь посещением столицы; другие районы Франции также богаты красивыми и интересными местами. Много достопримечательностей расположено и в пригородах Парижа, объединенных названием «Иль-де-Франс». Здесь находится знаменитый Диснейленд, популярный у туристов с детьми. Недалеко от Парижа расположен Версаль – город, главной достопримечательностью которого является Королевский дворец.

К западу от столичного района располагается провинция Нормандия, в главном городе которой – Руане – находится старинный Руанский собор, неподалеку от которого когда-то судили и казнили знаменитую Жанну д’Арк. Нормандия славится своими прекрасными пейзажами и элитными курортами. Красивой природой и мягким климатом может похвастаться и провинция Бретань с ее мягким климатом, множеством бухт и островов.

На юге страны находится провинция Аквитания, в которой расположена крепость Ла-Рошель, описанная в романе «Три мушкетера», и Пуатье – один из самых старых городов Франции с древней историей и удивительной архитектурой. В этой же провинции находится город Коньяк, где был изобретен одноименный напиток, и крепость Форт Боярд, известная всем благодаря телешоу с идентичным названием (попасть внутрь крепости нельзя, но туристам предлагается полюбоваться на нее с прогулочного катера). Еще один южный регион – Лангедок-Руссильон – известен тем, что в нем расположена древняя крепость Каркассон, включенная в список всемирного наследия ЮНЕСКО. Чуть восточнее Лангедока находится Прованс – провинция лавандовых полей, пляжей и акведуков.

Невозможно описать все, что предлагает туристам прекрасная Франция. Каждый найдет здесь то, что ему по душе, вне зависимости от пола, возраста и интересов.

На протязі всього року сюди приїжджають відпочивати найуспішніші люди планети. Туристичний сезон триває з травня по жовтень. М’який середземноморський клімат з теплою і вологою зимою робить цей курорт привабливим навіть у найбільш холодний місяць – січень із середньою температурою +10°C. У лютому тут вже квітнуть мімози. Самий жаркий місяць – липень з середньою температурою +25°C. Завдяки морському бризу влітку в Рокбрюн – Кап-Мартене ніколи не буває занадто спекотно.

Прекрасні пляжі, розкішні басейни, чисте повітря, лагідне сонце, краєвиди, що зачаровують своєю красою, численні пам’ятки, стадіони, чудові умови для занять водним спортом, в тому числі і яхтингом, – все це не просто робить відпочинок незабутнім, але й наштовхує на думку придбати тут нерухомість. У той же час будь-який мандрівник, що побував у багатьох країнах, задасться питанням, у чому ж «родзинка» саме цього місця, і що відрізняє його від інших відомих курортів світу?

Сусідство з Монако

Найбільшою перевагою це місце залишається для тих покупців, які хочуть жити по сусідству з князівством Монако. Всім відомо, що Монако сьогодні є синонімом успіху, найвищої якості життя, еталоном розкоші і багатства, яким можуть у наші дні пишатися лише одиниці. У той же час нерухомість в Монако являє собою щільно налаштовані багатоповерхові резиденції з квартирами і апартаментами. Вілли і особняки зустрічаються тут вкрай рідко. Чого не скажеш про Рокбрюн – Кап-Мартене, де подібне елітне житло можна зустріти на кожному кроці. Тому нерухомість на цьому знаменитому курорті вибирають ті, хто хоче жити поруч з Монако, але у власному окремому будинку. Таким чином багато покупців розглядають Кап – Мартен як престижне «передмістя» знаменитого князівства.

Чудові види на Монако відкриваються безпосередньо з гірської села Рокбрюн-Віллаж. Але оскільки воно знаходиться на високій скелі, багато хто воліє купувати вілли на узбережжі, адже спускатися до пляжу по звивистих гірських стежках, а тим більше підніматися назад після насиченого купання – під силу далеко не кожному.

У міру наближення до моря розташовані більш комфортні для пляжного відпочинку райони: шикарний Cabbe – з боку Монако та модерновий Carnoles – з боку Ментону. Найпрестижніша частина регіону – це мис Кап-Мартен. Мис буквально потопає в зелені, на ньому розташовано більшість дорогих ексклюзивних вілл міста і всього кілька чудових багатоквартирних резиденцій.

Ціни на нерухомість

Ціни на нерухомість в Рокбрюн – Кап-Мартені такі ж високі, як і статус відпочиваючих тут знаменитостей. Найскромніша студія метражем всього в шістнадцять квадратних метрів з терасою в чотири метри і видом на гори обійдеться приблизно в 100 тисяч євро. Крихітна однокімнатна квартира у двадцять один квадратний метр з міні-кухнею коштуватиме щонайменше 120 тисяч.

Ціни на звичайне житло місцевого «економ-класу» починаються ближче до 300 тисяч євро. За ці гроші можна придбати квартиру з видом на море площею більше п’ятдесяти метрів з двома невеликими спальнями, вітальнею, кухнею, вітальнею і терасою. До речі, більшість багатоквартирних резиденцій мають власний басейн і пропонують квартири, вже повністю обставлені меблями, а іноді – і технікою, словом, повністю готові до проживання.

Невелика «середньостатистична» вілла, розташована на пагорбах, далеко від моря, яка ще далека від понять «шикарна» і «чудова» буде коштувати від 700 тисяч євро. За ці гроші ви отримаєте вже власний будинок з приємним, але аж ніяк не дорогим вмеблюванням, площею метрів сто п’ятдесят, з вісьмома кімнатами, з яких п’ять є спальнями, і панорамним видом на море, до якого, втім, доведеться спускатися довгою звивистою стежкою. За таку ж ціну можна придбати квартиру в п’ятдесят квадратних метрів у новому будинку, безпосередньо біля моря, з невеликою терасою.

Таким чином, маючи 700 тисяч євро в кишені, вибирати доведеться між солідним метражем і кроковою пляжною доступністю. А от щоб поєднати дві ці важливі переваги воєдино, потрібна сума близько 2 мільйонів євро. Розкішна квартира з площею в двісті квадратних метрів недалеко від пляжу з трьома спальнями, вітальнею, каміном, кількома ваннами, джакузі та тренажерним залом обійдуться саме в цю суму.

Близько 3 мільйонів євро буде коштувати невелика двоповерхова вілла кімнат у десять, близька до поняття «житло мрії». Потопає в зелені, з власним басейном, чудовою терасою і видом на море, до якого, втім, теж доведеться спускатися, – така вілла має все необхідне для комфортного проживання без зайвого шику. Якщо все ж щоденна прогулянка до моря по горах у ваші плани не входить, то на подібне житло доведеться заготовити вже не менше 4-5 мільйонів євро, за ці гроші дім мрії «перестрибне» зі скелі набагато ближче до пляжу, можливо навіть до самого узбережжя. Але все ж розглянуті варіанти до поняття «розкішне житло» ще не належать.

Розкіш буде коштувати вже близько 15 мільйонів євро. За ці гроші ви придбаєте розташований у чудовому зеленому саду недалеко від моря шикарний двоповерховий особняк площею чотириста метрів, оригінального архітектурного стилю, що нагадує всередині модернові королівські покої. В ньому буде і басейн, і сауна, і кінозал і все, що ви тільки побажаєте. Втім, і це ще не межа. Додавши п’ять-шість мільйонів, можна купити віллу вже в абсолютно палацовому стилі, з гігантським парком, прямим спуском до власного пляжу і оздобленням, яке цілком задовольнило б найвибагливіших монарших осіб.

Таким чином можна сказати, що в Рокбрюн – Кап-Мартені забезпечені і багаті люди можуть придбати нерухомість на будь-який смак. Якщо ж ви поки не розглядаєте житло на цьому фешенебельному курорті, то просто приємно приїхати сюди на пару тижнів в якості туриста і оцінити по достоїнству всі переваги цього дивного за красою місця.

Сьогодні «Хижинка» – головна частина музею, присвяченого Ле Корбюз’є, який також знаходиться в Рокбрюн – Кап-Мартене. Це невелике курортне містечко щиро пишається, що в ньому жив і працював легендарний французький архітектор. Крім музею, тут є стежка, яка також вже довгі роки носить ім’я цього відомого автора.

Великий новатор

Шарль-Едуар Жаннере-Грі, більш відомий як Ле Корбюз’є народився в швейцарському місті Ла-Шо-де-Фон в 1887 році. Ще за життя його називали “великим” і “самим нелюбимим архітектором” XX століття. Корбюз’є був абсолютним новатором свого часу і засновником інтернаціонального стилю. Він відмовився від пануючої тенденції античного вигляду будівель на користь модернізму та функціоналізму.

Одним з перших майстрів він почав використовувати каркас з залізобетону, масштабне скління фасадів, вільне планування поверхів і тераси на дахах. Таким чином можна сказати, що Корбюз’є створив прототип сучасної забудови міст. Він також видав чимало книг, які внесли істотний внесок у формування нового архітектурного стилю.

Проект «Хатинки»

Не дивно, що його проект – знаменита «Хижинка» – став частиною музею. Мабуть, цей будиночок відомий кожному архітектору, і його навряд чи обійде увагою хоч один турист, який відпочиває в Рокбрюн – Кап-Мартене. Сам Корбюз’є називав своє творіння «замком». У цьому було чимало іронії, бо площа споруди становила всього шістнадцять квадратних метрів. Висота стелі була при цьому трохи більше двох метрів. «У мене є замок на Лазурному Березі, – говорив Ле Корбюз’є; і з посмішкою додав: – розміром 3,66 на 3,66 метра». Корбюз’є дуже любив його і ласкаво називав ім’ям Le Cаbanon. По-французьки Cabanon означає споруду, щось на-кшталт халупки, сарайчика. Є й ще одне цікаве значення – палата у психлікарні.

Проект своєї чудової хатини Корбюз’є створив всього за сорок п’ять хвилин. Сам архітектор писав про це так: “Тридцятого грудня на куточку столу в маленькому кафе я намалював в якості подарунка на день народження моєї дружини план будиночка, який побудував на наступний рік на морському березі. Проект зайняв у мене три чверті години”. Виникає питання, чому ж маестро, якого вже в ті часи називали великим, і який цілком міг дозволити собі купити нерухомість за найвищою ціною, вирішив приготувати своїй дружині Івонні в якості подарунка таку мікроскопічну халупку? «Нам більше не треба», – скромно опускав очі архітектор.

Але насправді йому до смерті набридли причіпки «доброзичливців», які звинувачували його в тому, що він проектує малюсінькі квартири з низькими стелями, і Корбюз’є вирішив довести всьому світу, що можна відчувати себе в такому житлі цілком комфортно. Треба сказати, йому це вдалося: архітектор щасливо прожив у своєму «сарайчику» останні п’ять років, продовжуючи працювати і дивувати світ незвичайними проектами. За задумом маестро хижинка повинна була нагадувати каюту на кораблі. Синява затоки, що виднілася у вікнах, ймовірно, надихала митця на нові творіння.

Кафе «Морська зірка»

Кафе, про яке говорив Корбюз’є, називалося “Морська зірка” і належало його знайомим – сімейству Ребютато. На їх земельній ділянці славетний архітектор і збудував свій шедевр, зрозуміло, попередньо погодивши це питання з главою сімейства, Томасом. Той, у свою чергу, був вдячний Корбюз’є за слушні поради з інтер’єру і більш ніж щедро відплатив маестро.

Корбюз’є не тільки зайняв шістнадцять метрів сусідської землі, але і періодично навідувався повечеряти до Ребютато кафе, що буквально було «приліплене» до його хижі. Звичайно, доброзичливий сусід не брав зі «світила архітектури» жодної плати. Сьогодні його кафе «Морська зірка» також є частиною музейного ансамблю імені Корбюз’є.

В 1950-х роках Корбюз’є вже став почесним архітектором, відомим у всьому світі, його ідеї перемагали у конкурсах, його учні працювали на всіх континентах; цілі держави – Індія, Бразилія і, звичайно, Франція – пропонували йому серйозні замовлення. Але великий маестро, який міг дозволити собі будь-який палац на Лазурному Березі, як і раніше жив відлюдником у своєму мікроскопічному «Кабаноне».

Інтер’єр

Внутрішнє оздоблення хатинки було також аскетично, як і її зовнішній вигляд. Грубі, збита з дерева меблі, залізний умивальник, унітаз за фіранкою. Місцями дерево всередині Кабанона пофарбоване, частково – залишено в первозданному вигляді, а подекуди зустрічаються малюнки і написи майстра. Зображення носять іронічний еротичний характер, тому великими їх ніяк не назвеш. Проте шанувальники Корбюз’є можуть задуматися над його висловом, який він вивів над відбитком своєї долоні: «Архітектура створюється мозком, але робиться рукою», – і, можливо, вважати його геніальним.

Душ у будиночку був відсутній. Ймовірно, архітектору довгий час цілком вистачало солоних морських вод, які плескалися у самого підніжжя будиночка, тим більше, що маестро з дружиною приїжджали сюди тільки в літні місяці. Втім, в кінці кінців Корбюз’є не витримав і облаштував ванну зовні, під тінню ріжкового дерева, що росло на ділянці . Про те, як відреагував на це нововведення терплячий сусід, історія замовчує.

Останні роки

Хижинка була не тільки місцем роботи славетного корифея, але і потужним засобом самореклами. Весь архітектурний світ знав, що грандіозний старець-творець замкнувся у своєму шедевральному «замку». Така поведінка було ефектною і незвичною. В останні роки життя до нього часто приїжджали учні, колеги журналісти та фотографи – ймовірно, по одному або по двоє, інакше, де було приймати гостей? У якомусь зі своїх інтерв’ю Ле Корбюз’є зробив історичне визнання: «Я такий щасливий у своєму Кабаноне, що хотів би закінчити свої дні саме тут».

Так і сталося: великий архітектор помер зовсім поруч зі своєю хижинкой – купаючись у морі. Під час чергового запливу у нього зупинилося серце, і Корбюз’є помер. Йому було сімдесят вісім років. Дружина померла кількома роками раніше і упокоїлася на сільському кладовищі в Рокбрюн – Кап-Мартене.

Відвідати знамениту хижинку можна в будь-який день, крім понеділка, але необхідно заздалегідь забронювати час відвідування. Крихке творіння геніального архітектора може вмістити і витримати лише невелика кількість гостей. Візит триватиме не менше двох годин, адже ансамбль сьогодні складається з трьох споруд. Якщо ви відпочиваєте в Рокбрюн – Кап-Мартене, обов’язково приділіть час цьому найцікавішому музею!

Однак у будь-якому описі міста ви знайдете ще одну пам’ятку, яку завжди згадують і автори статей, і туристи, яким довелося побувати в цьому казково красивому місці. Це – знаменита олива, яка зростає при в’їзді в наскальне село Рокбрюн-Віллаж – незвичайний живий пам’ятник старовини, повз якого не проходить жоден турист.

Вік оливи

Вік цього дерева ніхто точно визначити не може. Відомо одне: він вимірюється не сотнями років, а цілими тисячоліттями! Згідно з різними джерелами унікальному дереву-старця трохи більше тисячі років, а згідно з іншим – вже перевалило за чотири тисячі! Багато хто вважає, що воно було посаджено фінікійцями три тисячі років тому, однак більш імовірно, що його посадили римляни близько 400 р. до н. е ..

Коріння і крона

Коріння цього гігантського патріарха тягнуться на двадцять метрів, не менше в діаметрі і велична крона. Олива не обнесена огорожею, тому її можна помацати, поговорити з нею, поклонитися її тисячолітній мудрості і, звичайно, сфотографуватися біля її могутніх коренів, які в багато разів перевищують людський зріст.

Дерево розташоване не на гладкій поверхні, а на крутій стрімкій горі, замощеній декоративними каменями. У цьому немає нічого дивного, адже все село Рокбрюн-Віллаж знаходиться на скелі. Виникає відчуття, що маслина зростає прямо з каміння, але це не так: воно просто викладене по поверхні грунту і зовсім не заважає сильним коріння дерева. Кора цього дивного оливкової старця темно-сірого кольору з вкрапленнями, а широка і густа крона – темно-зелена й срібляста, сама листова пластина вузька і щільна.

Краї кожного листа трохи підняті, забезпечуючи тим самим зниження площі поверхні, що нагрівається променями сонця, і збільшуючи переносимість деревом затяжних посух. Раз в рік чи два вічнозелені листя змінюються. Біля основи кожної листової пластини розташовується брунька, яка здатна перебувати в стані сну тривалий час. Але у випадку, якщо з якоїсь причини сталося сильне пошкодження листка, брунька моментально прокидається і переходить у фазу активного росту.

Створюється враження, що у дерева безліч стовбурів, але насправді будь-яка маслина зростає подібним чином: коли стовбур рослини досягає висоти півтора метри, він поділяється на досить товсті викривлені гілки, які у підсумку утворять незліченні пагони.

Сприятливі умови для оливи

Оливкові дерева поширені в тій місцевості, де зима доволі тепла, а літо – сухе і жарке. Рослина здатна нормально переносити короткі поточні заморозки в межах десяти градусів.

Хорошими умовами для зростання маслини вважається пухкий грунт із зниженою кислотністю і досить дренований, а також яскраве сонячне освітлення. Оливкове дерево не відчуває великої потреби у рясному поливі і підвищеній вологості навколишнього середовища. Оскільки в Рокбрюн – Кап-Мартене саме такий м’який субтропічний клімат, з теплими зимами і невеликими опадами, древній гігант відчуває себе чудово, і, судячи з усього, збирається прожити ще не одне тисячоліття.

Корисні властивості

Як відомо, плоди маслини високо цінуються. Їх використовують для приготування масла, яке містить дуже велику кількість вітамінів і мікроелементів, життєво важливих для організму людини. Це масло отримало широке застосування в кулінарії, медицині і косметології.

У Стародавньому Єгипті оливу почали вирощувати близько шести тисяч років тому, вона вважалася священною рослиною, яка було послана богами. Вінки з оливкової лози прикрашали голови олімпійських чемпіонів. Також гілка оливкового дерева є символом перемир’я і миру. Іслам шанує оливу як дерево життя.

Звичайно, унікальне дерево, якому довелося жити у Франції, ніякого священного значення не має. Як не дивно, за ті кілька тисячоліть, які воно існує, йому не приписали жодної чарівної властивості та не оточили його ніяким повір’ям. Але в той же час воно, безсумнівно, викликає повагу і навіть трепет у кожного, хто до нього підходить і доторкається. Незважаючи на свій поважний вік, олива зовсім не виглядає дряхлою, засихаючою або похмурою. Вона виглядає свіжо, дивує своєю гідністю, захоплює неперевершеною потужністю і красою!

Неважко помітити, що назва міста складається з двох частин. Поселення, дійсно, умовно ділиться на дві частини: приморський курорт Кап-Мартен і старовинне село в горах Рокбрюн-Віллаж, – об’єднавшись, вони офіційно утворюють одну адміністративну одиницю. Сама назва «Rocabruna» з’явилося в 1157 році.

Імениті гості

До початку XX століття тут було тихе поселення, але з розвитком транспортної системи поступово спокійне і мальовниче місце Рокбрюн – Кап-Мартен стало все більше приваблювати туристів. Воно й не дивно: ніжні води моря, м’який клімат, цілюще свіже повітря, прекрасні піщані пляжі, красива природа, – що може бути краще для неквапливого приємного відпочинку?

В Рокбрюн – Кап-Мартен стали приїжджати розважатися імениті гості, серед яких були монарші особи Франції, Англії та Австрії, прем’єр-міністр Уїнстон Черчілль, всесвітньо відома модельєр Коко Шанель, велика актриса кіно Грета Гарбо, уславлений архітектор Ле Корбюзьє. Будинок Коко Шанель зберігся досі. Виконаний у монастирському стилі, своїм незвичайним виглядом він завжди привертає увагу туристів.

Немає нічого дивного в тім, що незабаром на узбережжі почали будувати, продавати і купувати нерухомість. Сьогодні Рокбрюн – Кап-Мартен заполонений розкішними особняками і фешенебельними віллами, однак його «зоряна» слава поступово йде в минуле. Цей курорт вже не вважається таким дорогим і престижним, як раніше, що невимовно радує місцевих жителів і туристів, що віддають перевагу тиші і спокою тусовочній штовханині і «галасу». Звичайно, крім елітних дорогих апартаментів у місті вдосталь і більш простих будинків, які не представляють особливого інтересу ні з архітектурної точки зору, ні чисто візуально.

Знаменита олива

І шикарне, і звичайне сучасне житло зосереджено головним чином на узбережжі містечка, яке ще називається Нижнім Рокбрюном. Верхній Рокбрюн, тобто село в горах, на щастя, зберегло свій історичний вигляд. При в’їзді в нього стоїть найдавніше оливкове дерево, яке вважається пам’яткою тут. Його величезна крона шириною приблизно у вісім метрів набирала свою величину і силу протягом майже чотирьох тисяч років!

Не дивно, що оливковий старець-гігант зображений на фотографіях всіх туристів, що повернулися з Рокбрюн-Віллаж! Жив тут французький історик Аното, який приводив до цього дерева своїх учнів, майбутніх прем’єр-міністрів Франції Клемансо, Пуанкере, Бріана, – можливо, саме у цього архаїчного монстра майбутні політичні світила почерпнули мудрості!

Храми Рокбрюн – Кап-Мартена

Помолитися і перейнятися таємничою духовною атмосферою жителі і туристи можуть у церкві святої Маргарити. Перший храм, присвячений цій святій, був споруджений тут ще в III столітті, але від тієї будівлі нічого не збереглося. Церкву, яку можна побачити сьогодні, спорудили в XVII столітті. Храм є пам’яткою. В ньому знаходиться копія знаменитої фрески Мікеланджело «Страшний суд», головною темою якої, як відомо, є Друге пришестя Христа і Апокаліпсис. Інша святиня храму – статуя Богоматері снігів.

Друга релігійна будова знаходиться вже на краю села – це невелика затишна каплиця Ла-Поз. Вона ще давніша, ніж храм святої Маргарити, її зведення відносять до XV століття. Виникла каплиця не випадково: жителі побудували її в знак подяки Господу за позбавлення Рокбрюна від чуми, яка лютувала тут в середині того сторіччя.

З 1467 року в цьому місці існує традиція: кожен рік 5-го серпня від каплиці відправляється барвиста католицька процесія. Вона зображує сцени з життя Ісуса Христа. Це вдячна театралізована хода проводиться в селі по нинішній день, а ролі євангельських сюжетів передаються в сім’ях з покоління в покоління.

Інші визначні пам’ятки

Недалеко від села знаходиться грот Валонет, в якому в середині XX століття вчені виявили сліди життєдіяльності первісної людини. Гроту більше мільйона років. У містечку також зберігся старий форт, який по сьогоднішній день реставрують. Однак він відкритий для відвідування, і, заглянувши всередину, можна ознайомитися з тим, як був влаштований побут у мешканців замку.

У місті збереглася частина авіабази Ніцци. Цікаві туристи люблять фотографувати пам’ятник літаку Fouga CM170 Magister. Це двомісний реактивний навчально-бойовий літак, який активно використовувався для льотної підготовки пілотів військово-повітряних сил. Його перший політ відбувся в травні 1958 року. Він був спроектований компанією «Fouga» як реактивний літак для навчання.

В Рокбрюн – Кап-Мартене також можна подивитися мавзолей Люмон, що датується I століттям до нашої ери. Він складений з різнокольорових каменів і цегли, його стіни прикрашають фрагменти фресок, що збереглися . При в’їзді в місто стоїть ще один пам’ятник – арка 1882 року, яку добре видно з моря. Ще однією визначною пам’яткою є вулиця Монколе, прогулянка по ній просто незабутня. Вулиця прорубана в скелі і забудована середньовічними будинками.

Одна з вузьких стежок в місті носить ім’я знаменитого архітектора Корбюзьє, який провів багато років у Рокбрюн – Кап-Мартені. Зовсім недавно на курорті відкрився невеликий музей, присвячений сучасному архітектурному мистецтву, також названий на честь Ле Корбюзьє. Цей дивовижний музей об’єднує в єдиний ансамбль «Кап Модерн» такі цікаві об’єкти сучасної архітектури, як ресторанчик «Морська зірка» майстра Томаса Ребютато, «Віла Е 1027» ірландського дизайнера Ейлін Грей і «Хижинка» роботи самого Корбюзьє.

Ця дерев’яна хатина була, певним чином, таємною схованкою архітектора. При її будівництві застосовувалася система, що була розроблена декількома роками раніше і ґрунтувалася на математиці і пропорціях людського тіла. Свою знамениту «Хижинку» Корбюзье створив у 1952 році.

Портрети всіх трьох авторів ансамблю прикрашають тепер музейний вантажний вагон, подарований цьому унікальному культурному закладу залізничною компанією Франції. Відправитися в гості до Корбюзьє» дуже цікаво, найкраще виділити музею окремі години, тим більше, що про візит необхідно попереджати адміністрацію заздалегідь. Справа в тому, що крихкий модерновий ансамбль не може вміщати великої кількості туристів одночасно.

Прогулянки, пляжний і активний відпочинок

Рокбрюн – Кап-Мартен має безліч звивистих стежок і доріжок, – він ідеально підійде любителям піших прогулянок. Багато стежок ведуть до панорамних майданчиків, з яких можна насолодитися дивовижними картинними видами на місто та море. На набережній зустрічаються оригінальні статуї. Неможливо не перейнятися романтикою маленького затишного містечка, гуляючи по його вузьких вуличках з численними арками, віконцями, сходами, по маленьким кварталах, де раз у раз миготять мальовничі будинки, дерева, квіти, а атмосфера вражає тихою ніжністю і безтурботністю.

Втім, любителі активного відпочинку теж завжди знайдуть собі заняття до душі в Рокбрюн – Кап-Мартене. Тим, кому подобаються водні розваги, можна порекомендувати орендувати яхту і відправитися в морську подорож або на риболовлю. До речі, поплавати варто не тільки в морі, але і в одному з численних шикарних басейнів, які зустрічаються тут на кожному кроці.

Любителі тренувань і спортивних ігор можуть побалувати себе фітнесом, грою в теніс, баскетбол, футбол, та просто бігом по доріжках та алеях міста. Тим кому «земне» проведення часу здається нудним, легко знайдуть і орендують параплан і злетять у безкраї небеса, – лише б дозволяла фізична підготовка, – а найбільш винахідливі і розбещені любителі пригод вирушать кататися на гірських лижах.

В основному туристи, звичайно, далекі від екстриму і воліють проводити час на чудових пляжах Рокбрюн – Кап-Мартена. Найчистіша прозора вода моря, дивовижна природа, ласкаве сонце, романтичні схід і захід, що зачаровують первозданною красою – все ніби занурює у світ гармонії і тихої радості.

Позасмагавши і скупавшись, саме час покуштувати страви смачної місцевої кухні: побалувати себе корисними екзотичними морепродуктами і вишуканими витриманими винами. А витратити зайві калорії можна ввечері або вночі на одній з численних дискотек, що проходять на узбережжі.

Подорож в сусідні міста

Якщо ви подорожуєте в компанії непосид або дітей, яким швидко набридає одноманітність, то вам захочеться відвідати сусідні міста і побачити більше пам’яток. Немає нічого простіше!

В Рокбрюн – Кап-Мартене є свій залізничний вокзал, на платформі якого зупиняються регіональні поїзди. Сівши на місцеву електричку, можна буквально за кілька хвилин дістатися до Монако. Також легко поїхати до Ніцци, Канн, або навіть в розташовану неподалік Італію. Екскурсію по сусіднім містам можна замовити і Рокбрюна, і безпосередньо на місці.

Втім, при бажанні можна зробити свій відпочинок у Рокбрюн – Кап-Мартене настільки цікавим і різноманітним, що їхати звідти нікуди не захочеться. Побувавши тут хоча б один раз, кожен отримає масу задоволення і обов’язково захоче сюди повернутися, а можливо, і назавжди залишитися жити у Франції!

«Кам’яні гнізда»

Історія поселення сходить до VIII століття. Лігурійці були першим народом, що заселив ці землі. Починалося все з «кам’яного гнізда», – так традиційно іменуються стародавні села-фортеці у Приморських Альпах. Справа в тому, що на територію сучасного Лазурного Берега в ранні століття часто здійснювали руйнівні набіги сарацини і мавританські пірати. Римська імперія, під захистом якої знаходилися ці землі, прийшла в занепад і не могла протистояти цим небезпечним вторгненням. Жителям узбережжя доводилося самим рятуватися від жорстоких воїнів: вони стали йти високо в гори і будувати там справжні фортеці.

Таким чином з’явилися села, незручно розташовані на гострих неприступних скелях. Вони обносилися грізними величними стінами. Як же жилося нещасним поселенцям на кам’янистому грунті далеко від водних джерел? Звичайно, дуже важко, адже до всього іншого в подібних місцях було зовсім мало родючої землі.

Тим не менш, страх тримав людей у цих «закритих» селищах довгі роки. Тому в «кам’яних гніздах» будувалося не тільки житло, а й церкви, каплиці, монастирі, мало-мальськи розвивалася культура і ремесла. Коли страшні набіги сарацинів, нарешті, припинилися, люди почали спускатися з гір на морське узбережжя, а фортеці стали порожніти.

Фортеця Грімальді

Подібну історію має і Рокбрюн-Вілладж. У 970 році на крутій скелі граф Конрад I Вентімілья заклав перший камінь майбутнього замку. Будівництво йшло неспішно. До XIII століття була зведена вежа, стіни якої складали цілих три метри в товщину. З XV століття замок багато разів перебудувало монегаське сімейство Грімальді, яке кілька століть правило Генуезькою республікою.

У XV столітті тут лютувала чума, забираючи життя сотень людей. Нещасні поселенці підносили Богові молитви, просячи позбавити їх від страшного лиха. Незабаром чума припинилася. Жителі побудували каплицю в знак подяки Богу за позбавлення від епідемії. В пам’ять про цю подію в селі по сьогоднішній день щорічно відбувається церемоніальний хід в старовинних костюмах, де розігруються сцени на євангельські сюжети.

Місто поперемінно переходило то до Франції, то до Італії, і в кінці кінців утвердилося за Францією. Замок Грімальді був викуплений французами за чотири мільйони золотих франків. На початку ХХ століття замок придбав англієць Вільям Інтрем, він прибудував до нього нову вежу – вже англійську. Зубчаста вежа та артилерійський майданчик прекрасно демонструють оборонні можливості замку. Сьогодні цей майданчик перетворився в оглядовий, а в самому приміщенні проводяться концерти і різні шоу. Всередині замку – маленькі кімнати з низькими стелями.

Сучасне місто

З розвитком туризму у старовинні поселення прийшло нове життя. Відновлювалися стародавні вулички, реставрувалися будівлі, зводили з руїн кріпосні споруди, будувалися численні готелі та ресторани. Незабаром сюди стали приїжджати імениті гості: монарші особи, зірки мистецтва, великі актори кіно. Життя в містечку забило ключем. Деякі знаменитості прибували сюди не просто відпочивати і розважатися, але й прагнули придбати нерухомість в цьому чудовому місці. Не дивно, що незабаром увесь курорт був забудований розкішними віллами і фешенебельними особняками.

Сьогодні колишня «зоряна» слава міста дещо стихла, але місце, як і раніше вважається дорогим і престижним. Прозорі води найчистішої затоки, свіже морське повітря, м’який клімат, ніжне сонце, чудова природа, тихі звивисті вулички і старовинний дух Рокбрюн – Кап-Мартена приваблюють туристів зі всього світу: їх сьогодні в місті більше, ніж місцевих жителів. Тут можна не тільки насолодитися спокійним пляжним відпочинком, але й орендувати яхту і відправитися в захоплюючу морську подорож, політати на параплані, зайнятися практично будь-якими видами спорту. Місто зачаровує з першого погляду, і дуже хочеться повернутися сюди ще не раз.